Таким заворожуючим та емоційним, як у пристрасних Шевченкових рядках про братців – запорожців, був виступ 11 жовтня на подвір’ї  НВК № 12 спадкового козака Війська Запорозького Низового, одного із найкращих шабельників України, козака Лиса (Лисюка Володимира) разом із товариством – гуртом бойового козацького вишколу «Стрибожі правнуки».  Завзяттям, бойовим гартом,силою  та відвагою були наповнені не тільки показові виступи на шаблях чи ножах, а й натхненні слова славетного воїна про давню  історію козацтва, традиції та звичаї козаків. Володимир Лис вже 18 років займається бойовими мистецтвами, навчає юнаків рукопашному і шабельному бою, є учасником різноманітних фестивалів, має особливу пристрасть до шабель, адже виготовляє з дерева їх сам, наслідуючи родові традиції та дотримуючись давніх креслень. Беручи участь у Революції Гідності на Майдані, Володимир відстоював право українців гідно жити на своїй землі, а воюючи в лавах добровольців на Донбасі, козак Лис не тільки з честю виконав свій обов’язок у захисті Батьківщини, а й зумів захопити трофейну зброю, зокрема  шаблю, якою володів кадирівський найманець.

     Вихованці славетного козака  майстерно використовували  козацьку бойову зброю, а саме : різні види шабель, ножів, топірців(чеканів) ,батогів (арапників), а тому  прикували до себе десятки захоплених поглядів, адже на очах дітей та дорослих немовби відбувався бій з невидимим ворогом.

   «Лицарська честь і відвага,гарна фізична підготовка, а головне – почуття приналежності до українства – такими рисами має володіти справжній чоловік, як захисник і своєї родини, і власної держави , - наголошує пан Володимир і додає : - А особливо в лихі для країни часи».

      Козак  Лис привітав  присутніх із чотириєдиним святом – Покровою Пресвятої  Богородиці, Днем українського козацтва, Днем заснування Української  Повстанської Армії та Днем захисників Вітчизни – ніби ланкою зв’язку поколінь, яка з’єднує і об’єднує українську  націю в історичному просторі в одне  нероздільне ціле, і навіть не забув привітати з Днем художника, адже саме завдяки вчителеві мистецтва Микитчуку  Кирилові  Володимировичу ця зустріч стала можливою. Вихованці школи залюбки підносили бойові стріли, випущені майстерною рукою Лиса, хвацько вступали в поєдинки, намагаючись позмагатись з козаком або з  його учнями. А в кінці заходу зібралися біля  величезного казана з козацьким кулішем, що смачно парував, запрошуючи пообідати. Діти так завзято смакували  поживну страву, що на деякий час забули про те, що поспішають у справах, а дехто декілька разів поспіль ставав у чергу за наступною порцією. І так в цей момент всі зблизились – і учні,і вчителі, і присутні батьки, немовби підтверджуючи непереборну істину, що ніщо так не об’єднує людей в націю як спільні цінності – Військо, Мова й  Віра, Історія, Традиції  й Любов до того краю, де ти народився.